Vivien Leigh

Vivien Leigh (born November 5, 1913, Darjeeling, India—died July 8, 1967, London, England) was an English actress renowned for her roles in Hollywood and British theater. She won two Academy Awards for Best Actress, portraying Scarlett O’Hara in Gone with the Wind (1939) and Blanche DuBois in A Streetcar Named Desire (1951), both performances that solidified her place among the greatest actresses of classic cinema. Leigh was the only child of Ernest Hartley, a British broker, and Gertrude Yackjee, who had Anglo-Indian and Armenian ancestry. She spent her childhood between England and Europe, attending convent schools before enrolling at the Royal Academy of Dramatic Art (RADA) in London in 1932, setting the stage for her acting career. Her film debut came in Things Are Looking Up (1934), followed by roles in British films such as Fire Over England (1937), where she starred alongside Laurence Olivier. Their professional collaboration soon became a high-profile romance, capturing public fascination. Leigh’s breakthrough role was Scarlett O’Hara in Gone with the Wind (1939), a part for which she beat hundreds of actresses in a legendary casting search. The film became one of the most celebrated in cinematic history, and her performance earned international acclaim, securing her first Academy Award. Leigh continued to star in films such as Waterloo Bridge (1940) and That Hamilton Woman (1941), frequently working with Olivier, whom she married in 1940. Their union lasted 20 years, during which they became one of the most revered couples in theater and film, starring together in Shakespearean productions and three films. In 1951, she won her second Academy Award for A Streetcar Named Desire, where her portrayal of Blanche DuBois was deeply personal, reflecting her own struggles with mental health. Leigh suffered from bipolar disorder, which profoundly affected her career and personal relationships. She also battled chronic tuberculosis, first diagnosed in the mid-1940s, which ultimately led to her death on July 8, 1967, at the age of 53. After divorcing Olivier in 1960, she found companionship with actor John Merivale, who remained by her side until her passing. Despite periods of career instability, Leigh remains one of the most celebrated actresses of her time. In 1999, the American Film Institute (AFI) ranked her as the 16th greatest female movie star of classic Hollywood cinema. She also won a Tony Award for Tovarich (1963), proving her talent extended beyond film. Her beauty, talent, and dedication made her an enduring icon, and her performances continue to be studied and celebrated worldwide.

Vivian Mary Hartley (Darjeeling, Índia, 5 de novembre de 1913 - Belgravia, Londres, 8 de juliol de 1967), coneguda com Vivien Leigh, va ser una actriu anglesa guanyadora de dos Oscar per les seves interpretacions de dues belles surenyes: Scarlett O'Hara, en Allò que el vent s'endugué, i Blanche DuBois, en A Streetcar Named Desire.

Vivien Leigh (* 5. November 1913 in Darjeeling, Indien, als Vivian Mary Hartley; † 8. Juli 1967 in London) war eine britische Theater- und Filmschauspielerin. In einem Zeitraum von 30 Jahren trat sie in 20 Film- und Fernsehproduktionen auf. Berühmtheit erlangte sie in der Rolle der Scarlett O’Hara in Vom Winde verweht (1939), die ihr einen Oscar einbrachte. Ebenfalls mit Preisen gekrönt wurden ihre Darstellungen der Blanche in der Theaterverfilmung Endstation Sehnsucht (1951) und der Tatiana im Broadway-Musical Tovarich (1963). Leigh war unter anderem mit dem britischen Schauspieler und Regisseur Laurence Olivier verheiratet, mit dem sie auch gemeinsam im Film und am Theater auftrat.

Vivien Leigh (nacida Vivian Mary Hartley, y también conocida como Lady Olivier después de 1947; 5 de noviembre de 1913 - 8 de julio de 1967) fue una actriz de cine y teatro inglesa. Ganó dos premios de la Academia a la mejor actriz por sus icónicas interpretaciones de Scarlett O'Hara en Lo que el viento se llevó (1939) y Blanche DuBois en la versión cinematográfica de Un tranvía llamado deseo (1951), papel que también había interpretado en el escenario. en el West End de Londres en 1949. También ganó un premio Tony por su trabajo en la versión musical de Broadway de Tovarich (1963). Después de completar su educación en la escuela de teatro, Leigh apareció en pequeños papeles en cuatro películas en 1935 y progresó hasta el papel de heroína en Fire Over England (1937). Elogiada por su belleza, Leigh sentía que sus atributos físicos a veces le impedían ser tomada en serio como actriz. A pesar de su fama como actriz de cine, Leigh era principalmente una actriz de teatro. Durante sus 30 años de carrera, interpretó papeles que van desde las heroínas de las comedias de Noël Coward y George Bernard Shaw hasta personajes clásicos de Shakespeare como Ofelia, Cleopatra, Julieta y Lady Macbeth. Más adelante en su vida, actuó como actriz de carácter en algunas películas. En ese momento, el público identificó fuertemente a Leigh con su segundo marido, Laurence Olivier, quien fue su cónyuge de 1940 a 1960. Leigh y Olivier protagonizaron juntos muchas producciones teatrales, con Olivier a menudo dirigiendo, y en tres películas. Se ganó la reputación de ser difícil trabajar con ella y durante gran parte de su vida adulta sufrió de trastorno bipolar, así como de ataques recurrentes de tuberculosis crónica, que le fue diagnosticada por primera vez a mediados de la década de 1940 y que finalmente se cobró su vida a la edad de 15 años. 53. Aunque su carrera tuvo períodos de inactividad, en 1999 el American Film Institute clasificó a Leigh como la decimosexta estrella femenina más grande del cine clásico de Hollywood. Descripción anterior del artículo de Wikipedia Vivien Leigh, con licencia CC-BY-SA, lista completa de colaboradores en Wikipedia.

Vivien Leigh (née le 5 novembre 1913 à Darjeeling, en Inde – décédée le 8 juillet 1967 à Londres, en Angleterre) était une actrice anglaise de renom, célèbre pour ses rôles à Hollywood et au théâtre britannique. Elle remporta deux Oscars de la meilleure actrice, pour ses interprétations de Scarlett O’Hara dans Autant en emporte le vent (1939) et de Blanche DuBois dans Un tramway nommé Désir (1951), deux performances qui l’ont consacrée comme l’une des plus grandes actrices du cinéma classique. Fille unique d’Ernest Hartley, courtier britannique, et de Gertrude Yackjee, d’origine anglo-indienne et arménienne, Vivien Leigh passa son enfance entre l’Angleterre et l’Europe. Elle fréquenta des écoles religieuses avant d’intégrer la Royal Academy of Dramatic Art (RADA) de Londres en 1932, jetant ainsi les bases de sa carrière d’actrice. Elle fit ses débuts au cinéma dans Things Are Looking Up (1934), puis joua dans des films britanniques tels que Fire Over England (1937), où elle partagea l’affiche avec Laurence Olivier. Leur collaboration professionnelle se transforma rapidement en une romance très médiatisée, captivant le public. Le rôle qui révéla Leigh au grand public fut celui de Scarlett O’Hara dans Autant en emporte le vent (1939), un rôle pour lequel elle remporta un casting légendaire face à des centaines d’actrices. Le film devint l’un des plus célèbres de l’histoire du cinéma, et sa performance lui valut une reconnaissance internationale, lui permettant de décrocher son premier Oscar. Leigh continua de jouer dans des films tels que Waterloo Bridge (1940) et That Hamilton Woman (1941), travaillant fréquemment avec Olivier, qu’elle épousa en 1940. Leur union dura vingt ans, période durant laquelle ils devinrent l’un des couples les plus admirés du théâtre et du cinéma, partageant l’affiche de pièces de Shakespeare et de trois films. En 1951, elle remporta son deuxième Oscar pour Un tramway nommé Désir, où son interprétation de Blanche DuBois était profondément personnelle, reflétant son propre combat contre les troubles mentaux. Leigh souffrait de troubles bipolaires, qui affectèrent profondément sa carrière et ses relations personnelles. Elle lutta également contre une tuberculose chronique, diagnostiquée au milieu des années 1940, qui l'emporta finalement le 8 juillet 1967, à l'âge de 53 ans. Après son divorce d'avec Olivier en 1960, elle partagea sa vie avec l'acteur John Merivale, qui resta à ses côtés jusqu'à son décès. Malgré des périodes d'instabilité dans sa carrière, Leigh demeure l'une des actrices les plus célèbres de son époque. En 1999, l'American Film Institute (AFI) la classa 16e plus grande star féminine du cinéma hollywoodien classique. Elle remporta également un Tony Award pour Tovarich (1963), prouvant ainsi que son talent ne se limitait pas au cinéma. Sa beauté, son talent et son dévouement ont fait d'elle une icône intemporelle, et ses performances continuent d'être étudiées et célébrées dans le monde entier.

Vivien Leigh, nascida Vivian Mary Hartley e estilizado como Lady Olivier após 1947, (Darjeeling, 5 de novembro de 1913 — Londres, 8 de julho de 1967) foi uma atriz britânica nascida na Índia do Império Britânico. Leigh viveu personagens igualmente marcantes, cuja profundidade de suas atuações contribuíram para que a atriz conseguisse a notável façanha de conquistar por duas vezes o Oscar de melhor atriz - a primeira pelo desempenho como Scarlett O'Hara em ...E o Vento Levou, de 1939, e a segunda pela atuação em outro drama, Um Bonde chamado Desejo, de 1951, no qual interpretou o papel de Blanche DuBois.

Вивьен Ли (урождённая Вивиан Мэри Хартли; с 1947 года леди Оливье) - британская актриса, признанная одной из величайших кинозвезд в истории Голливуда. Двукратная обладательница премии «Оскар» в категории «Лучшая актриса» - за роль Скарлетт О’Хары в фильме «Унесённые ветром» (1939) и Бланш Дюбуа в фильме «Трамвай „Желание“» (1951). Роль последней актриса также исполняла на лондонской театральной сцене в 1949 году под руководством своего тогдашнего супруга Лоренса Оливье, часто выступавшего актёром и режиссёром нескольких фильмов и постановок с её участием. Актёрская работа Вивьен Ли в «Трамвае „Желание“» зачастую называется одним из наиболее доскональных перевоплощений всех времён. На протяжении своей тридцатилетней карьеры она играла разнообразные роли: от героинь комедий Ноэла Коуарда и Джорджа Бернарда Шоу, до классических шекспировских характеров, таких как Офелия, Клеопатра, Джульетта и леди Макбет. В 1960 году была удостоена именной звезды на Голливудской «Аллее славы», а в 1999 году Американский киноинститут поставил Вивьен Ли на 16 место в списке «100 Величайших звёзд кино». Иногда Вивьен Ли казалось, что из-за необыкновенной красоты её не воспринимают серьёзно как актрису, но главным препятствием на пути к ролям было её плохое здоровье. Находясь под влиянием биполярного аффективного расстройства на протяжении большей части взрослой жизни, Вивьен Ли приобрела репутацию актрисы, с которой трудно работать, поэтому в её карьере часто наблюдались периоды упадка. В дальнейшем периодические приступы туберкулёза ослабили здоровье актрисы. Этот диагноз был впервые поставлен ей в середине 1940-х годов. Вивьен Ли и Лоренс Оливье развелись в 1960 году, и впоследствии актриса лишь изредка снималась в кино и играла в театре вплоть до своей смерти от туберкулёза в 1967 году.

Вівʼєн Лі (при народженні — Вівʼєн Мері Гартлі) — англійська акторка. Лауреатка двох премій «Оскар» — за ролі Скарлет ОʼГари («Віднесені вітром», 1939) і Бланш Дюбуа («Трамвай „Бажання“», 1951). Останню вона також грала в лондонському театрі «Вест Енд». Талановита театральна акторка, вона часто співпрацювала зі своїм чоловіком, актором і режисером Лоренсом Олівʼє, як у театрі, так і в кіно. Протягом своєї тридцятирічної карʼєри грала різноманітні ролі: від героїнь комедій Ноела Коварда й Бернарда Шоу до класичних шекспірівських характерів: Офелію, Клеопатру, Джульєтту й леді Макбет. Вважалася однією з найвродливіших акторок свого часу, проте, на її думку, через це її не сприймали серйозно як акторку. Однак головною перешкодою на шляху до нових ролей для неї було погане здоровʼя — фізичне та психічне. Страждаючи від біполярного афективного розладу протягом більшої частини свого життя, вона здобула репутацію акторки, з якою важко працювати, тому в її карʼєрі часто спостерігалися періоди занепаду. У середині 1940-х років у неї було виявлено туберкульоз — ця хвороба також негативно вплинула на її працездатність. Лі й Олівʼє розлучилися 1960 року, і надалі вона лише зрідка знімалася в кіно та грала в театрі до своєї смерті від туберкульозу 1967 року. Її тіло було кремовано, а прах розвіяно над озером біля села, в якому вона мешкала в останні роки життя в графстві Східний Сассекс.

费雯丽，英国电影演员。她因成功地饰演电影《乱世佳人》中的斯佳丽·奥哈拉和《欲望号街车》中的布兰奇·杜波依斯而两度获得奥斯卡奖。1999年，她被美国电影学会选为百年来最伟大的女演员第16名。 费雯丽是一位多产的演员，她与丈夫劳伦斯·奥利维尔在银幕上有多次合作，奥利维尔导演了多部由她主演的电影。在她30年的表演生涯中，她饰演的角色多变，从诺埃尔·科沃德和萧伯纳喜剧的女主角到经典的莎士比亚剧作中的角色，如欧菲莉亚、克利奥帕特拉、朱丽叶和麦克白夫人。

慧雲·李，英國電影演員。她因成功地飾演電影《亂世佳人》中的 Scarlett O'Hara 和《慾海奇女子》中的 Blanche DuBois 而兩度獲得奧斯卡獎。1999 年，她被美國電影學會選為百年來最偉大的女演員第 16 名。 慧雲·李是一位多產的演員，她與丈夫羅蘭士·奧利花在銀幕上有多次合作，奧利花導演了多部由她主演的電影。在她三十年的表演生涯中，她飾演的角色多變，從諾埃爾·科沃德和蕭伯納喜劇的女主角到經典的莎士比亞劇作中的角色，如歐菲莉亞、克利奧帕特拉、朱李葉和馬克白夫人。